Майже рік українці живуть у надзвичайно стресових умовах. Багато з нас вже давно виснажені. А треба йти далі, і невідомо скільки. І зараз, як ніколи, дуже важлива турбота про одне одного і про себе. Справжня або «токсична» турбота. Як правильно піклуватися? Ця тема особливо актуальна під час війни.
Піклування є життєво необхідним, адже ворог тільки і чекає, коли ми будемо виснажені і не чинитимемо опір. Втім, це не про нас. Ми й надалі виконуватимемо свою роботу та йтимо далі. Але потрібно усвідомлювати глибоку втому та робити передишки під час марафону. Тобто, – піклуватися.
Наука піклування
Втім, – каже психологиня Центру психічного здоров’я та травматерапії «Форпост HELP» Олеся Ольховик, – піклуватися ми вміємо не завжди. Здавалося б, турбота про своїх близьких є цілком природним явищем та апріорі сприймається, як щось добре і корисне. Що може піти не так? Однак не кожен прояв такого почуття є піклуванням. Іноді «турбота» може бути небезпечною і є нічим іншим, як психологічним насильством.
Тож як розпізнати справжню та псевдотурботу та чи потрібно вчитися правильно піклуватися один про одного. Про це журналістка Ольга Волинська поговорила з психологинею та психотерапевткою Олесею Ольховик.
«Турбота – це про те, що я чую про твої потреби».
“Турбота – це коли потреби іншої людини є для нас важливими, коли ми готові їх сприймати та маємо бажання й ресурс їх задовольняти. Дуже важливо, аби людина, про яку турбуються, сама відчувала свої потреби та могла вільно про них говорити”, – пояснює Олеся Ольховик.
«Токсична турбота – це пасивна агресія: я буду турбуватися про тебе так, як я вважаю за потрібне»
потреБуєш? – Скажи.
Дуже важливо вміти розпізнавати та артикулювати власні потреби. Вони можуть бути різними: як матеріальними, так і ні. Це може бути потреба в обіймах, у підтримці, просто – у присутності поруч без слів. Турбота – це про те, що я чую про твої потреби. Ти мені їх кажеш прямо, без остраху, а я можу їх закрити. Це основа правильного піклування, – закривати реальні потреби людини, які у кожного – індивідуальні. “А от токсична турбота – це пасивна агресія. Найбільш зрозумілий приклад – це, коли я буду турбуватися про тебе так, як вважаю за потрібне. Це буває тоді, коли людину не чують, знецінюють її емоції: «Та що ти таке кажеш?! То все дурниці! Та що ти переживаєш, це така фігня! Відчуваєте різницю?”, – розповідає психологиня.
Насильство під Маскою піклування
О.В.: Але іноді піклуватися буває важко, коли людина у важкому емоційному стані, коли вона замикається у собі…
О.О.: Так, справжня турбота – якраз про те, що ти маєш силу, енергію та бажання бути поруч з людиною, коли вона переживає тяжкі та неприємні емоції. І при цьому – не намагатися їх виключити. Якщо людина злиться, роздратована, або дуже сильно засмучена – лишатися поруч не дуже комфортно. Це потребує великих душевних сил. У такому разі достатньо просто сказати: я поруч з тобою у скрутні часи і бачу, що ти почуваєш себе не дуже добре. Скажи, як я можу тобі допомогти, а якщо допомога не потрібна, а треба просто побути поруч – то я буду поруч!
О.В.: Лесю, а Ви можете навести приклади почуття, яке лише маскується під виглядом турботи, але насправді таким не є?
О.О.: Найгірші приклади турботи – це дитячо-батьківські стосунки. Тому що дорослому набагато простіше зупинити психологічну агресію під виглядом турботи, а от діти поки не можуть це вербалізувати. Вони поки не вміють розрізняють ані своїх потреб, ані почуттів, що їх обурюють.
Ось, наприклад, у мене є клієнтка яка закінчила технічний факультет, назва якого звучала дуже пафосно та красиво. Їй мама сказала після школи: «Тобі треба обов’язково поступити на цей факультет! Бачиш, як це красиво звучить!» І вона поступила, хоча – класичний гуманітарій… Ось це і є яскравим прикладом нездорової турботи, яка переростає у справжнє насильство над особистістю. Або, приміром, батьки вимагають, щоб дитина вчилась лише на відмінні оцінки, а потім це призводить до завищених стандартів, невпевненості в собі, неврозів та інших психологічних проблем, з якими людині доводиться йти усе життя.
«Коли я не чую іншу людину і вважаю, що знаю як краще – це психологічне насильство»
рятУйте! – турбота!
Наведу такий приклад: коли в родині народжується дитина – це як крихітне насіннячко, ми поки не знаємо, що з нього виросте. І якщо мама – осика, тато – дубочок, а у нас росте ялиночка, то справжня турбота – це коли ми дивимося і кажемо: «Боже, яка гарна ялиночка! Які в неї гарні голочки!» Але ми не кажемо: «В сенсі, ялиночка???! У нас всі листяні, а не хвойні! Будеш нам, або дубочком, або осикою. Крапка!». Така турбота не є справжньою. Мені навіть згадався анекдот в тему:
– Тьотя Сіма, скільки рочків Вашим дітям?
– Адвокату – 4, а хірургу – 3…
Замість того, щоб дивитись на дитину як на особистість з особливими здібностями, ми своєю турботою можемо придушити її унікальний розвиток, зламати її особистість. Це зовсім неправильна турбота.
Таким чином, “піклування” з позиції: «Мені пофіг, що ти хочеш. Я буду турбуватись про тебе так, як вважаю за потрібне», – це справжнє насильство. Є стосунки між суб’єктами як окремими особистостями. Я – суб’єкт, ти – суб’єкт, ми можемо домовлятися. Коли ж стосунки змінюються на суб’єктно–об’єктні, коли до людини таке ставлення як до тумбочки або стола, хоч і дуже «любимого»: «Ну що ти там починаєш? Ну не переживай, це такі дрібниці! Я знаю як краще! Я зараз зроблю, як треба! Не кажи, що тобі це не подобається! Я ж знаю, що тобі подобається!». Це може бути як по відношенню до партнерів, так і до дітей. Коли нівелюються потреби, коли я не чую іншу людину і вважаю, що знаю як краще – це психологічне насильство.
П’ять базових потреб
О.В.: Лесю, чи потрібно вчитися турботі?
О.О.: В першу чергу, треба вчитися відчувати свої потреби. Цьому треба навчати і дітей змалечку. Людина має навчитися ідентифікувати свої реальні потреби. Всього існує 5 базових емоційних потреб людини. Вони універсальні: як для дітей, так і для дорослих.
*Перша – це чутливість близького оточення до потреб людини. Це, коли я дивлюсь на ялиночку і думаю не про те, що треба дубкам та осикам, а – що треба ялиночці, щоб вона виросла у велику, красиву та здорову ялинку, а не стала якимось карликовим бонсаєм від моєї турботи.
Друга потреба – це безумовна любов. Це очі, які дивляться на тебе з безумовною любов’ю. Коли дитина народжується, вона не зобов’язана виправдовувати очікування, вчитися на відмінно, чи наводити лад у кімнаті, аби її любили. Її мають любити в будь-якому випадку.
Третя потреба – бути собою, висловлювати свої емоції, в тому числі, негативні: злитися, сваритися, плакати. І бути прийнятим з цими емоціями у своїй сім’ї. А не так, що я розізлилася, а мені прилетіло: «В сенсі ти на маму голос підвищила?! А ну закрий-но рота!» Це ж про те, що дитина вчиться бути собою. Неповторною та унікальною особистістю. Не такою, як усі інші. Не варто їй перешкоджати у цьому.
Четверта потреба – це реалістичні кордони та контроль. Позиція батьків: «Окей, я приймаю тебе з твоїми емоціями, але котиків ми не мучимо, хом’ячків не душимо, матом не спілкуємося. Ти можеш злитися, але є рамки вираження цієї злості. Давай про них домовлятися». Мова про волю, яка формується у процесі виховання.
І п’ята потреба – це потреба в підтримці та наставництві, коли кажуть: «Йди, у тебе все вийде, ти впораєшся! Якщо не вийде – ми тебе підтримаємо!» І коли ми в контакті з собою, тоді ми можемо говорити, що наші потреби важливі, що ми маємо на них право і говорити про них відверто.
чути і не відмахуватись
О.В.: Які почуття у стосунках потрібно розвивати?
О.О.: Спочатку це завдання батьків. Саме батьки формують в дитині сміливість заявляти про свої потреби і віру в те, що вона має право на їх задоволення. І це є базовою навичкою: мої потреби важливі. Дорослими ми повинні вчитися самі турбуватися про себе. І в першу чергу, розвивати чутливість до самих себе: що нам зараз потрібно? Чому зіпсувався настрій, що викликало зміну?
Розумієте, перед тим, як хтось інший зможе нам допомогти, було б непогано доторкнутись до себе і зрозуміти, яка наша потреба досі не закрита. Цей «дотик» і є проявом справжньої турботи. Це перший фактор який потрібно розвивати. А другий – у стосунках треба вміти слухати і чути. І не відмахуватись. У стосунках ми усі потребуємо підтримки, прийняття з усіма нашими емоціями. Також, в будь-яких стосунках нам потрібні межі та контроль, тому що іноді ми можемо ненавмисно перескочити кордони іншої людини. А їй це може бути дискомфортно. Тоді людина повинна м’яко зупинити, просто позначаючи правила: так зі мною не варто.
токсичність Made in ussr
О.В.: Чи є якісь особливості, ментальні, або історичні, які заважають нам проявляти справжню турботу і що з цим робити?
О.О.: На радянському просторі розвивалась лише психологія впливу: як впливати на людей, як змушувати робити те, що треба для країни, колективу, справи і в останню чергу – для себе. Але не розвивалася психологія особистості, коли людина знає, що вона відчуває і чому. Такою людиною набагато важче маніпулювати… Ми всі вийшли з того середовища, але над цим можна працювати. З психологом, або самотужки. Зараз існує дуже багато матеріалів на цю тему у вільному доступі ….
бути Добрими до себе
О.В.: Лесю, які поради Ви б дали людині, яка хоче розвивати правильні навички турботи та піклування?
О.О.: В першу чергу, повинна бути добра уважність до самого себе: що я зараз відчуваю? Якщо це щось негативне – тоді, як можу собі допомогти? По-доброму питати, а не так: «А ну зібралася, ганчірка, встала і пішла!». Іноді добрий стусан дійсно потрібен, але частіше потрібен контакт: як я можу собі допомогти? Може мені треба зараз чашка какао, плед і один день відпочинку? Ніхто за нас самих не знає краще, що нам потрібно, щоб відчувати себе краще, щоб відчувати себе задоволеними. Тому потрібно, в першу чергу, навчитися турбуватися про себе. Розуміння себе також допоможе краще розуміти потреби іншої людини та виявляти до неї справжню, а не токсичну, турботу. Тільки у такому випадку піклування приноситиме користь та допоможе зробити людину дійсно щасливою.
Ольга Волинська.
